Особисто для мене є приємним той факт, що питання підняті в статті шановного Девіда Уіндхема, не залишили байдужими багатьох відомих інструкторів зі стрільби в нашій країні.

Це говорить, з одного боку, про загальний розвиток культури володіння зброєю в українському суспільстві, а з другого, про прогресивні думки, методики та досвід людей, які власне і несуть цю культуру в маси.

Із задоволенням читав і аналізував висловлювання знайомих мені особисто українських інструкторів і, поклавши руку на серце, не можу не погодитися майже з кожним із них.

З другого боку, нерозумним було б заперечувати деякі очевидні речі, озвучені Девідом. Але б я дещо загострив увагу на іншому.

Я люблю говорити, що стрільба – це не догма.

В стрільбі не завжди 2х2=4. Іноді, це може бути «3,8». Іноді – «4,2». Ну а іноді і «0». При чому «0» трапляється досить часто, особливо на початкових етапах.

Коли лунають думки, що хват повинен бути лише під магазин (або за\під\над цівкою), що необхідно лише саме таким чином обробляти спусковий гачок або тільки ось саме цим «спєцназівським» способом треба змінювати магазин, я не можу не посміхнутися.

Є тільки один, самий вірний спосіб здійснення прицільного пострілу – це ваш персональний спосіб.

Але якість та швидкість попадання залежить, звичайно, від рівня підготовленності стрільця, його досвіду та навичок.

Тепер ми підходимо до найбільш цікавого – до методик підготовки стрільця. Їх існує безмежна кількість і, на жаль, не всі з них є дійсно методиками, а деяки і взагалі – звичайні бізнес-проекти певних осіб, які використовують складну ситуацію в нашій країні для задоволення своїх матеріальних потреб.

Так у чому ж полягає різниця в підготовки стрільця-спортсмена і суворого бійця силового підрозділу? Так ні в чому! І одночасно – у всьому…

З моменту розв’язання «гібридної» війни мені довелося працювати з сотнями військовослужбовці різних силових структур, які виконували різні завдання і фунції. Окрім них, мені пощастило працювати і з багатьма цивільними стрільцями з різних куточків України. І в фіналі вони всі прийшли до схожих думок.

Розглянемо для прикладу маленьку дитину. Вона вчиться ходити. Наполегливо, день за днем, під опікою батьків, вона робить крок за кроком. Спливає час, дитина вже бігає і стрибає. І батьки, звичайно, починають розмірковувати над тим, чи не віддати її в якусь спортивну сецію – футбол, легка атлетика, бойові єдиноборства, танці і тп. Щоб вони не обрали – в основі лежить єдине. Це банальне уміння ходити.
Подібна тенденція не може не прослідковуватися в стрільбі.

Базові навички однакові для всіх – для спортсмена, поліцейського, прикордонника, військового, охоронця чи мисливця.

Стрілець буде однаково повільно робити промахи незалежно від типу та моделі зброї, наявності або відсутності бронежилету, шолому або ж домашніх капців, якщо, звісно, він наполегливо не тренується.

В спорті існує велика кількість стрілецьких дисциплін, як класичних (біатлон, кульова і стендова стрільба) так і прикладних (IPSC, IDPA, UFPS, 3Gun і т.д.)

Більше того, якщо ми розглянемо суто «бойову» стрільбу, тобто застосування зброї силовиками, то різниця між завданням бійця антитерористичного підрозділу та, наприклад, звичайного піхотинця чи поліцейського, буде взагалі колосальною. Я вже не говорю про снайперів, брічерів та інших спеціалістів вузького профілю.
Оволодіння правилами безпечного поводження зі зброєю та базовими стрілецькими навичками – сувора необхідність для будь-якої людини, що вирішла взяти до рук зброю. Це необхідно пам’ятати!

В стрільбі, як і в житті, неможливо залишатися на одному місці. Ти або рухаєшся вперед і розвиваєшся, або регрес і деградація.

Шановний містер Уіндхем, на мій погляд, безумовно правий в кількох твердженнях. Наприклад, якщо ви будете напрацьовувати якесь одне певне уміння (наприклад, швидкий і влучний один постріл), то у випадку вогневого контакту цей постріл може назавжди залишитися для вас єдиним (читай «останнім») пострілом, нехай навіть він і буде швидким і влучним. Адже супротивник може бути в бронежилеті, або іх буде декілька. Але це зовсім не означає, що силовику не треба тренувати цю навичку!

Якщо стрілець робить класичний спортивний «спліт» (подвійний постріл) і завжди при цьому влучає, то в чому проблема зробити два і більши «сплітів», для впевненого ураження супротивника? Я особисто не бачу в цьому випадку жодного конфлікту між «спортивною» стрільбою та «бойовою».

Швидка стрільба без влучання — це не стрільба, а витрачання набоїв.

Я зустрічав багато впевнених, на їхню думку, користувачів зброї, які на першому ж занятті намагалися показати «роботу в парі», «рекон місію», «штурм будинку», «використання автомобіля» і інші «тактикульні» цікавинки. Але ми верталися дуже швидко до класичного напрацювання «хват-вкладка-стійка-прицілювання-обробка спуску» відразу ж після аналізу їх влучань і далі вже працювали методично, скурпульозно і досить рутинно. Повторю стару приказку: «Гірше промаху може бути лише швидкий промах».

Не буду зупинятися на «самому» правильному хваті слабкою рукою, лише скажу, що один раз, на змаганнях серед військових в Естонії, саме використання мною магазину гвинтівки в якості упору було причину недобору необхідних очок.

Містер Уіндхем безумовно правий, коли говорить про неналежне, або взагалі не використання спортсменами укриттів. Адже в цьому для спортсмена немає неохідності. Наприклад, навіщо берегти сили бігуну-спрінтеру, так само, як і марафонцю? Ви ж не ставите рекорди швидкості на позашляховику або не намагаєтеся подолати бездоріжжя на спроткарі?

Але для силовика укриття – це його життя. Зауважте! Укриття – тобто місце, яке його захищає, «укриває» від ворожого вогню. І правильний вибір укриття – це окрема наука.

До речі, швидкість переміщення стрільця, про що чомусь не згадує містер Уіндхем, теж являється укриттям і доволі непоганим.

Звісно, спортсмени використовують імітацію укриттів «за призначенням», наприклад в IDPA. Але навіть детально пропрацьовані вправи далеко не завжди можуть відтворити реальну «бойову» ситуацію. Силовикам часто доводиться використовувати стрільбу з техніки, під різними кутами, по самим різним рухомим цілям, в тому числі і повітряним, з різних неоднорідних поверхонь, з води та багато іншого. Звичайно, чисто «спортивна» стрільба не може забезпечити всіх їх потреб. Але, зрештою, вона і не повинна цього робити!

Спортивний стрілець дійсно мислить шаблонно. Так-так, вам не почулося. Я погоджуюся с Д. Уіндхемом. Але це стосується лише класичних, академічних видів стрільби. В динамічній (або прикладній) стрільби вправи ніколи не повторюються, що змушує стрільця ретельно планувати проходження вправи. В IDPA і подібних прикладних видах стрільби, взагалі забороняється ознайомлюватися з вправою. Стрілець повинен сам відшукати всі мішені, правильно їх вразити та й ще не влучити у «заручників». Хіба це не нагадує, наприклад, дію поліцейського, або бійця антитерористичного підрозділу? Сподіваюсь питання про шаблонність мислення спортсмена знято.

В питанні використання екіпірування силовика і спортсмена я теж залюбки погоджуся з шановним містером Уіндхемом. Тут можна привести аналогію з кросівками бігуна і черевиками спецпризначинця. В обох випадках – це високотехнологічне, комфортне і досить недешеве взуття. Але! Часто ви бачили в фітнес-клубі людину взуту у класичні «бєрци»? А суворого морпеха USMC в яскравих Adidas?

У будь-якого спорядження є своє завдання. В спорті – максимальний комфорт, легка вага, компактність . В армії – надійність, модульність, витривалість і функціональність. Слід ще згадати, що екіпірування бійців ще і дуже залежить від завдань, які вони будуть виконувати. Наприклад, кобура бійця SWAT і кобура розвідника можуть дуже суттєво відрізнятися.

Я частково можу погодится з тезою містера Уіндхема про те, що спортивна зброя відрізняється від бойової. Авжеж, подивіться на гвинтівку для біатлона або на пістолет для кульової стрільби. Вони зовсім слабо нагадують зброю в класичному уявленні. Це дуже точні інструменти, «заточені» під індивідуальні потреби стрільця. А силовикам потрібна масова, надійна, стійка до зносу, максимально уніфікована зброя, яку вони, до речі, теж під себе «підганяють». З іншого боку, концепт використання оптичних прицілів змінної кратності на карабінах і гвинтівках в підрозділах пішов якраз зі спорту. Я б сказав, що і спортсмени, і військові активно придивляються до зброї одне одного, а цивільні стрільбища служать якраз полігоном для випробування нових ідей і концептів.

Мені здалося, що Девід досить скептично ставиться до змагань. Але мій власний досвід як інструктора, судді і організатора змагань говорить про інше.

Я з задоволенням відмічаю факт зміни підходів до стрілецької підготовки в українських військах. В процесі реформування військові прийшли саме до організації змагань. Яким ще чином можна оцінити рівень підготовки не порівнюючи себе з іншими? Саме цікаве, що за основу системи підрахунку очок було взято якраз приципи, які використовуються саме в динамічній стрільбі.

В підсумку хочу зазначити, стрілецька підготовка – це базис для підготовки для будь-якої людини, яка змушена використовувати зброю і в повсякденному житті, і як хобі.

Вивчіть правила безпеки, основні принципи поводження зі зброєю, навчиться впевнено попадати зрештою.

І як тільки відчуєте в собі впевненість – ласкаво просимо в цікавий світ стрільби. Обирайте для себе динамічну стрільбу або самооборонну тематику, високоточну стрільбу або ж спортинг. Вибір за вами.

Але пам’ятайте, стрільба завжди потребує Практики!

Автор

Олександр Зінченко

Інструктор ССК Практика, суддя ФПСУ, військовий інструктор, офіцер. Один з авторів проекту Закону України "Про цивільну зброю та боєприпаси"